Mitt håp er familien min // Моя Надія, це моя родина.
Se ukrainsk tekst lenger nede på siden.
// Перегляньте текст українською на сторінці нижче
Vil du lese flere historier om «Ukrainske håp»?
// Бажаєте прочитати більше історій про «Українські надії?» Шукайте тут:
Ukrainske håp – alle historiene – Vest-Agder-museet (vestagdermuseet.no)
Tetiana Dmytriieva, Kryvyi Rih
Mitt håp er familien min. Jeg turte ikke å reise hjemmefra med en gang, for jeg hadde bodd der i 50 år. Jeg elsket arbeidet mitt på skolen, elevene mine, hagen min med blomster, frukt og grønnsaker – alt skapt med mine egne hender og med stor kjærlighet.
Jeg bodde i en pittoresk del av Kryvyi Rih. I nærheten av oss var det på den ene siden et militært anlegg som russerne ødela med raketter 24. februar 2022, og på den andre siden en strategisk viktig demning. De russiske troppene bombet den i en uke og ødela den ene fullstendig. Vannet gikk gjennom byen og oversvømmet mer enn 120 hus, og raketter fløy over taket på huset mitt hver dag. Det var veldig skummelt, og da sto det klart for meg at jeg måtte være i nærheten av slektningene mine: To av døtrene mine og barnebarn hadde dratt til Norge.
Under evakueringen ble sekken min stjålet fra bussen. Der var det noen viktige ting for meg som skulle muntre meg opp i Norge. Jeg var veldig lei meg for at dette skjedde, men er likevel lykkelig, for barna mine er mitt håp. Jeg har bilder som jeg alltid ser på fra livet slik det var, og det varmer hjertet mitt. Jeg håper virkelig å starte et nytt liv og omstille meg i det «nye samfunnet». Jeg er uendelig takknemlig for dette fantastiske landet og dets innbyggere – som møtte oss med et stort hjerte og en varm velkomst. Jeg er sikker på at med en slik støtte kan vi gjøre hva som helst.
Дмитрієва Тетяна, Кривий Ріг
Моя Надія, це моя родина. Я не одразу наважилась їхати з дому, адже я прожила там 50 років. Моя улюблена робота в школі, мої учні, мій сад з квітами, фруктами і овочами – все своїми руками і з великою любов’ю.
Я живу в мальовничій частині Кривого Рогу. Біля нас, з одного боку, знаходиться військова частина, яку росіяни розбили ракетами 24 лютого, а з іншого боку – стратегічно важлива дамба. Російські війська тиждень бомбили її, і знищили один шлюз повністю, вода пішла містом, затопило понад 120 будинків, а ракети щодня летіли над дахом мого будинку… Було дуже моторошно, тоді я ясно зрозуміла що маю бути біля моїх рідних – доньки і онуки, адже вони поїхали до Норвегії лише вдвох.
Під час евакуації, в мене вкрали з автобуса рюкзак. Там були деякі важливі для мене речі, що мали б підбадьорювати мене в Норвегії. Мені було душе шкода, що так трапилося. але я вже щаслива, мої діти – моя Надія, в мене є світлини, які я завжди переглядаю з нашого минулого життя і це зігріває моє серце. Я дуже сподіваюсь почати нове життя і пристосуватися в «новому суспільстві». Я безкінечно вдячна цій чудовій країні ї її мешканцям – норвежцям за таке велике серце і неймовірно теплий прийом, Я впевнена, з такою підтримкою нам по силах все, що завгодно.
