Som fotograf vet jeg hvor verdifulle små øyeblikk kan være // Оскільки я фотограф, то знаю, наскільки моменти можуть бути безцінними.
Se ukrainsk tekst lenger nede på siden.
// Перегляньте текст українською на сторінці нижче
Vil du lese flere historier om «Ukrainske håp»?
// Бажаєте прочитати більше історій про «Українські надії?» Шукайте тут:
Ukrainske håp – alle historiene – Vest-Agder-museet (vestagdermuseet.no)
Olga Maltseva Hansen, Ukraina/Norge
Selv om jeg ikke er flyktning, er mine ukrainske røtter så viktige for meg at jeg ønsker å dele et veldig kjært bilde og en veldig personlig historie som betyr mye for meg.
Jeg flyttet fra Ukraina for lenge siden, men familien min – søsteren min og familien hennes, mamma og andre nære slektninger – bor i Sumy fylke.
Siden 2014 har jeg vært bekymret for slektningene mine, og særlig siden februar 2022, da de ble beleiret av den russiske hæren i tre uker. Tre lange uker! Først i mars klarte Ukrainas væpnede styrker å komme dem til unnsetning.
Allerede før fullskalakrigen startet i 2022, ba jeg søsteren min om å ta med mamma til Norge, men de nektet å forlate landet de elsker så høyt. Først etter å ha opplevd vanskeligheter og innsett hvor håpløs situasjonen var, gikk søsteren min med på å ta med seg den gamle moren vår ut av krigssonen.
Som fotograf vet jeg hvor verdifulle små øyeblikk kan være. Bildet jeg presenterer her, ble tatt i påsken 2022, nesten umiddelbart etter at søsteren min klarte å evakuere mamma fra byen vår og fra Ukraina.
Den som står meg aller nærmest – mammaen min – broderte skjorten sønnen min har på seg på dette bildet, med kjærlighet og omhu. Hun broderte også en duk til meg og et håndkle til søsteren min – det er en kopi av et gammelt ukrainsk håndkle.
Jeg vet at moskovittene ikke vil være i stand til å ødelegge ukrainske tradisjoner, språket, musikken, landet vårt … kjærligheten til Ukraina … selv om de har lagt mye arbeid i dette i mer enn et århundre.
Copyright Olga M. Hansen // Авторське право Olga M. Hansen
Ольга Мальцева Хансен, Україна/Норвегія
Хоч я і не є біженкою, проте моє українське коріння мені настільки важливе, що я хочу поділитися одним вкрай дорогим для мене фото та дуже особистою короткою історією.
Я переїхала з України давно, проте моя родина – сестра з сім’єю, мама, та інші близькі родичі – мешкають на Сумщині.
З 2014 року я переживала за своїх рідних, особливо з лютого 2022, коли вони три тиждні пробули в облозі російської армії. Три довгих тиждні! Тільки в березні Збройним Силам України вдалося прийти на допомогу!
Ще до того, як розпочалася повномаштабна війна у 2022 році, я просила сестру вивезти маму до Норвегії, але ж вони відмовлялися залишити країну, яку так люблять! Тільки після пережитих труднощів та розуміння безвиході ситуації сестра погодилася вивезти маму похилого віку з зони війни.
Оскільки я фотограф, то знаю, наскільки моменти можуть бути безцінними. І тому фото, яке я презентую, я зробила на Пасху у 2022 році, майже одразу після того, як моя сестра змогла евакуювати маму з нашого міста та з України.
Моя найрідніша людина – мама – на пам’ять і з любов’ю вишила сорочку, в яку одягнений мій син на фото. Вона також вишила мені скатертину, а сестрі рушник – копію старовинного українського рушника.
Я знаю, що московити не зможуть знищити українські традиції, мову, музику, землю, любов до України… хоча вони докладають до цього багато зусиль вже не перше століття.
